РОСІЙСЬКИЙ ХУДОЖНИК, ЗАЛЮБЛЕНИЙ У ГЛИНСЬК PDF Друк E-mail
Написав Пархоменко В.   
Четвер, 14 січня 2010 10:14


 

15 січня виповнюється 160 років від дня народження одного з найславетніших глинчан – художника М.І.Зіновєва.

Зіновєв Митрофан Іванович народився 15 січня 1850 року в місті Воронежі (Росія), в родині високопосадовця – губернського секретаря. Однак дитинство його минуло в нестатках, оскільки батько рано помер, і матері самій довелося виховувати  трьох  синів.

Після закінчення Воронезької гімназії Митрофан у пошуках роботи за вподобанням поїхав до Москви, а звідти – до Петербурга, где став працювати  художником-фотографом у ательє Бергамоса. Той Бергамос, що сам був талановитим фотохудожником, звернув увагу на здібності хлопця й порадив йому вступити на навчання до Академії художеств.

У 1871 році Митрофан став студентом. За роки навчання в Академії він був нагороджений чотирма срібними медалями за успіхи в навчанні. Ще в студентські роки Митрофан Іванович пише одну з найкращих своїх картин "Пильщик", яку потім мистецтвознавці протягом тривалого часу відносили до робіт І.Крамського. Зараз ця картина зберігається в  Русскому музеї в Санкт-Петербурзі.

Під час навчання в Академії М.Зіновєв часто виїжджав писати етюди на Волгу та в Полтавську губернію до міста Глинська, відомого й тоді своїми мальовничими куточками та краєвидами. Подорожуючи, Митрофан Іванович багато фотографує і на основі зроблених знімків в зимовий період пише картини. Це було новою на той час технологією. Чимало його картин та фотографій  присвячено Глинську.

Саме приїхавши до Глинська на етюди художник зустрів свою майбутню дружину – дочку місцевого дрібного дворянина Марію Федорівну Олексенко. Після цього все життя Митрофана Івановича було тісно пов’язане з Глинськом. Живучи в перші роки після одруження в Петербурзі, він з дружиною щороку приїжджали до Глинська, де мали садибу на Горі. У подружжя Зіновєвих народилося три сини – Сергій (1885), Фрол та Георгій. Життя Сергія Митрофановича також було тісно пов’язане з Глинськом.

Є свідчення, що під час петербурзького періоду свого життя подружжя Зінов’євих мало зв’язки з членами революційної організації «Народна воля». Це цілком вірогідно, оскільки Марія Федорівна, ще живучи в Глинську, відвідувала нелегальний гурток, який вела вислана з Москви за революційну діяльність вчителька Савойська.

Однак повного курсу Академії Митрофан Іванович з різних причин не закінчив. Тільки в 1895 році, коли художникові було 45 років, Академія видає йому свідоцтво на право викладати малювання в навчальних закладах.

Після цього М.Зіновєв був направлений на роботу до Золотоноші (тепер Черкаська область).  Але княгиня Щербатова, що мала маєток у Тернах неподалік Сум, пропонує йому стати вчителем малювання для її дітей, і він приймає її пропозицію. Пізніше княгиня сприяє художнику у влаштуванні на роботу до Сумського  кадетського корпусу, де він викладав малювання з 1897 по 1912 рік.

В період революції 1905-1907 років на сумській квартирі Зіновєвих збиралися соціал-демократи, поліція знайшла там і вилучила друкарський верстат для друкування листівок.

 

В 1912 році художник остаточно переїхав до Глинська,  де й помер 5 грудня 1918 року «від невизначеної причини». Поховані Митрофан Іванович та його дружина Марія Федорівна на території їхньої колишньої садиби. Місце їх поховання відоме, але занедбане.

Творчий доробок М.І. Зінов’єва зберігається в художніх музеях  Харкова та Сум, Третьяковській галереї (Москва),  Російському музеї (Санкт-Петербург),  у приватних колекціях.

Періодично відбуваються виставки творчості М. Зінов’єва, мистецтвознавці досі посвячують їй свої публікації.

Син художника Сергій         Митрофанович Зінов’єв присвятив своє життя Глинську, навчаючи юних глинчан у школі, керамічній школі та склофарфоровому технікумі, був лідером глинської інтелігенції і загинув у гестапо під час німецької окупації України.

Останнє оновлення на Четвер, 14 січня 2010 10:29
 
ГЛИНСЬК ВІДЗНАЧАЄ 50 РІЧНИЦЮ РАКЕТНИХ ВІЙСЬК PDF Друк E-mail
Написав В.Пархоменко   
П'ятниця, 18 грудня 2009 10:50

Якщо хтось памятає, або якщо хтось не знає, протягом 1980-х років у Сурмачівці була розташована позиція ядерної ракети середньої дальності. Позиція була влаштована у вигляді типового для тих часів у наших краях, але раза в півтора більшого за інші цегляного житлового будинку з шиферним дахою. Будинок той ще є, його можна бачити і безпосередньо, і на  аерофотознімку Сурмачівки. Він розташований над річкою і є крайнім на вулиці, що йде вздовж річки в напрямі вниз по течії.

Навколо будинку були ще якісь будівлі, схожі на господарські селянські, були також садові дерева, а все було оточено високим суцільним парканом – типу шиферних плит, тому роздивитися щось, не привертаючи уваги охорони, було важко.

Все це, як розказували по секрету місцеві, будувалося і монтувалося ночами. Ревіли мотори потужної техніки, світили прожектори, щось завозилося…

Автор сам колись, катаючись перед вечором на лотці, бачив як на березі, що належав до того будинку, прав шкарпетки солдатик з артилерійськими емблемами на петлицях.

Згадалося усе це сьогодні (17 грудня), прочитавши, що Росія саме відзначає 50 річницю ракетних військ стратегічного призначення.

У Інтернеті вдалося дізнатися деякі подробиці.

Виходить так, що позиція належала 43 гвардійській ракетній дивізії, штаб якої був розташований у Ромнах, та її 665 полку, штаб якого був у Лебедині.

На озброєнні тієї дивізії з 1981 року були ядерні ракети середньої дальності РСД-10 (Пионер-УТТХ). Вони були двоступінчатими, твердопаливними. Довжина ракети складала 16,49 м, діаметр – 1,79 м. Стартова маса складала 37 тонн. Дальність враження складала спочатку 4700 км, а після модернізації – 5500 км. Точність влучання – 500 м.

Ракета мала бойову частину з трьома окремими (так званими «разделяющимися») ядерними боєголовками, потужністю 150 кілотонн кожна.

Ракети запускалися з самохідних пускових установок на автомобільному шасі або ЗІ СХОВИЩ («УКРЫТИЙ») З РОЗСУВНИМ ДАХОМ.

Таким сховищем, очевидно, і була та псевдохата.

Після того, як на межі 1980-х-1990-х років позиція була ліквідована, доступ туди став відкритим (якщо останнім часом не зявився якийсь хазяїн).  Автор особисто туди не заходив (якось не випало), а ті, хто був (Кривозуб І.Д., наприклад), розповідали, що всередині хати бачили глибокий колодязь.

Справді, частина ракети, очевидно, розташовувалася в шахті (тому самому «колодязі»), а частина, мабуть, стирчала назовні. Виходячи з довжини ракети, яку ми тепер знаємо, та з можливої висоти простору під дахом, глибина шахти мала складати не менше 10 метрів – нічого особливого. Правда, шахта мала бути добре гідроізольована, адже розташована була метрах у 20 від Сули і значно нижче рівня води у річці.

В разі ядерного конфлікту була високою вірогідність нанесення противниками СРСР ядерного удару по тій та інших, розташованих десь поблизу, позиціях. Втім, навіть якби тієї ракети не було, наслідки ядерної війни були б катастрофічними для всіх.

 

 

 

 

 

Останнє оновлення на П'ятниця, 18 грудня 2009 12:02
 
ГЛИНСЬК І МАЙДАН PDF Друк E-mail
Написав В.Пархоменко   
Неділя, 22 листопада 2009 00:00

Сьогодні 5 річниця Майдану.

На жаль, за домашніми справами та лінню не вдалося вибратися на Хрещатик, щоб зустрітися там з друзями-однодумцями. Хоча всю помаранчеву атрибутику зберігаю у всеозброєнні. Тому віддам належне річниці, сидячи біля комп'ютера.

Ющенко завоював прихильність наших земляків ще під час перебування на посту прем'єра, коли за 10 місяців з грудня 1999 по вересень 2000 уряд під його керівництвом зумів ліквідувати семимісячну (!) заборгованість перед пенсіонерами по пенсіях, а та заборгованість при попередніх урядах тільки зростала. З того часу і досі пенсії виплачуються вчасно. Оскільки сьогодні економіка неспроможна належно наповнювати Пенсійний фонд, чинний уряд донаповнює його з держбюджету чи з позички МВФ, боячись потрапити у немилість до такої великої частини виборців.
Ющенка зняли з посади прем'єра у квітні 2001. Того ж року, коли я відвідав далеких родичів у Андріяшівці, тамтешній 80-річний дід сказав мені, що раніше голосував за КПУ, а тепер не буде, оскільки комуністи голосували за відставку Ющенка.

Звичайно, багато глинчан на парламентських виборах 2002 голосували за "Нашу Україну".
Група глинчан 4 липня 2004 року взяла участь у мітингу в Києві на Співочому полі на честь висунення Ющенка кандидатом у Президенти.

Жовтобрюх В.Р. розповідав, що колону автобусів з Сумщини, які везли людей на Співоче поле, в Березані зупинила міліція. У водіїв відібрали права і не пускали далі. Тоді хлопці підійшли до ментів і стали переписувати їхні особисті номери з нагрудних знаків.

- Навіщо ви це робите? - питають менти.

- А щоб після перемоги Ющенка на виборах знайти вас! - була відповідь.

Менти здрейфили і повернули водіям права:

- Ну, чорт з вами! Їдьте!.

Коли невдовзі після тих подій я приїхав у Глинськ, той же В.Жовтобрюх розповів мені, що після їх поїздки до Києва кожного з глинчан-учасників, зокрема і його, викликав начальник і сказав, що забороняє надалі брати участь у будь-яких таких заходах, в т.ч. і у вихідні (а 4 липня 2004 була неділя), інакше звільнить з роботи.

- Що робити? - запитав мене засмучений приятель.

- Хай він хоч лусне, а Ющенко все-одно переможе! От тоді ви з начальником і поговорите! Так і скажи йому. - якомога впевненіше відповів йому я, хоч насправді впевненості в перемозі Ющенка сам не мав. Надто великий супротивний тиск здійснювала тодішня влада...

 

Сумську облдержадміністрацію тоді очолював не забутий і досі донечанин Щербань, який посадив донечан же на посади голови Роменської райдержадміністрації і навіть Роменського міського голови. Звичайно, ті намагалися з усієї сили тиснути на голів сільрад, місцеву інтелігенцію, щоб у тих і в думці не було якось підтримати Ющенка. В Глинську Ющенкові співчувало багато, але після того, як стали лякати звільненнями, до активної агітаційної роботи люди долучатися боялися. Не боявся, здається, тільки відчайдушний пенсіонер, 80-літній на той час Володимир Андрійович Сеник. Він (принаймні, наскільки я знаю) і очолив цю роботу. Іншою бойовою одиницею була така ж пенсіонерка Одинцова Ольга Андріянівна.

Роменський штаб "Нашої України" діяв доволі мляво. Принаймні, агітаційними матеріалами Глинськ і його околиці забезпечені не були. Дізнавшись про це, я став долучатися до цієї справи. Їдучи в Глинськ (а їздив тоді значно частіше, ніж тепер, бо там ще жила стара тітка), завжди заїжджав у штаб Ющенка на Подолі і завантажував багажник свого "пижика" плакатами, листівками, буклетами... Все це передавав у Глинську дідові Сенику, а потім воно розходилося по Глинську і навколишніх селах. Сеник В.А. і досі запевняє мене у моєму істотному вкладі в результати виборів у рідних краях .

 

Тим часом вибори наближалися. Сільське начальство в Ромнах переконували, що ЯНУКОВИЧ ПЕРЕМОЖЕ ОБОВ'ЯЗКОВО І ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ, хто б що не робив. Погрожували, що все-одно взнають, хто за кого голосував, і тоді хай начуваються ті, хто проголосує за Ющенка.

Мене в Глинську питали, чи це можливо. Я впевнено казав:

- Не вірте, вони блефують (тобто брешуть!) - і того разу був цілком щирий.

Голова сільради Філоненко С.А., шанований всіма глинчанами і нами також, а тоді дезорієнтований тиском згори, переконував глинчан проголосувати за Януковича (принаймні, так мені розповідали), оскільки його президентство неминуче, а ті села, де буде багато голосів проти нього, потім обмежуватимуться у фінансуванні.

Зав. райвно з усіх сил тисла на директорів шкіл, щоб через них змусити вчительок (багато з них входили до складу виборчих комісій) не тільки самим "правильно голосувати", а й "правильно рахувати" голоси інших виборців. А інакше, мовляв, "підеш на ферму корів доїть" (хоч тоді вже й ферм, здається, не було). Після виборів ту заврайвно, кажуть, так і не вдалося звільнити з посади. Казали, що її відновлював суд...

Проти Ющенка працював і Московський патріархат. При всій повазі до отця Віктора не можу не згадати розповідей про його активну (правда, з майже нульовим результатом) агітацію за Януковича і проти Ющенка.

І все ж більшість глинчан у першому турі проголосували за Ющенка, а більшість тих, хто голосував за Януковича, потім казали, що зробили це з поваги до сільського голови.

 

В період між першим і другим туром на Сумщину прибула з Донбасу автобусами підмога Януковичу. З сотню прибульців поселили і в гуртожитку Глинського аграрного ліцею - а куди було подітися його директору Гордійчуку М.С.? Їх вигляд, їх нахабна поведінка, пияцтво, мат остаточно переконали глинчан, що голосувати за Януковича не слід. Багато чого вже забулося, але пригадуються розповіді, як глинські дівчата як доброчесної, так і не дуже поведінки у барі "Фаворит" вивідували у прибульців їх плани і наміри, а потім інформували представників "Нашої України".

У другому турі виборів вже 84% глинчан 21 листопада проголосували за Ющенка.
Не знаю, чи це правда, але мені розповідали, як ранком у день від'їзду донецьких "агітаторів" якісь місцеві "партизани" густо вишмарували східці гуртожитку гівном з тамтешнього вуличного туалету, щоб ті не могли вийти назовні, не обробивши взуття.

 

Потім, пам'ятаємо, 23 листопада ЦВК проголосила Януковича президентом. Мені розповідали, що наступного дня глинські жіночки, збираючись біля магазину чи на кутку десь біля колодязя, голосили, як на похоронах. Люди ходили аж чорні, поки не почули про Майдан.

У пятницю 26 листопада на базарній площі зібрався мітинг,  де роздали всім місцевим "сестрам" (які здійснювали тиск за Януковича) по сергам, ухвалили резолюцію про підтримку Майдану і навіть зібрали якусь доволі значну (вже не пам'ятаю, яку) суму грошей. Сеник В.А. розповідав мені, як до нього вдосвіта шкрябалися в двері деякі з місцевих "приводних ременів за Януковича", щоб і собі дати гроші на Майдан.

Звичайно, наймобільніші глинчани й самі їздили в Київ, щоб особисто взяти участь у подіях.

 

На вихідні 22-23 січня 2005 року (на 23 була призначена інаугурація Ющенка) я за своїм особистим графіком мав їхати в Глинськ провідати тітку. Але в телефонній розмові зі мною моя сусідка Устіченко Ольга Севастьянівна сказала:

- Не їдь, приїдеш через тиждень. Адже інаугурація (вона дуже точно вимовила це складне слово!) - це ж тільки раз у житті. І нам про все побачене розкажеш. А за тіткою ми тут приглянемо.

 

А далі вже було те, що було. В Глинську організувався численний осередок "Нашої України", до якого вступили і місцеві впливові особи. Вже влітку 2005 мої друзі - місцеві інтелігенти розповідали про істотне покращення свого матеріального рівня. Потім у 2006 і 2007 роках відбувалися парламентські вибори, але то була вже рутинна справа, без тиску, ризиків і фальсифікацій. Сьогодні громадяни вільно користуються своїми виборчими правами і лають владу, яка не робить для них так багато, як їм хотілося б.

Саме такими і є стосунки між громадяною і владою в демократичних державах.
От ще б тільки самі громадяни робили значніший внесок у покращення життя
, а не чекали, що все за них зробить влада.

 

На закінчення прошу вибачення за можливі неточності. Адже мене інформували про події одні глинчани, а бачення інших є, можливо, інакшим. Для дискусії запрошую земляків до форуму.

 

 

Останнє оновлення на Понеділок, 23 листопада 2009 10:15